Смотрят, мужик выходит с пещер, и так мотнул головой как – бы поздоровался. Ну, они ему тоже мотнули головами. И сами с собой говорят. Как он вышел с пещер, она же закрыта? А там до дороги километров десять может меньше, одним словом степь. Он свернул они за ним, а его и след простыл, исчез невидимка будто Они к дверям, а двери закрыты. Они его хорошо разглядели. Мужик этот невидимка, был одет в дорогой костюм с дипломатом в руках. Они в шоке.
МАЛЕНЬКИЙ ЧЕЛОВЕЧЕК В оконные рамы постукивал ветками деревьев холодный декабрь. С кухни вкусно пахло гречневой кашей и котлетами. Девочка лежала на животе, болтая ногами, и смотрела на чистый тетрадный лист. Сейчас она нарисует лошадь. Или отважного вождя индейцев. А лучше всего - волшебную жар-птицу с разноцветными перьями....
Одного зимового сніжного дня Вона була сама дома. Сиділа на форумі і шукала дещо. І тут прийшов ПЛ(приват лист). "Хм...якийсь незнайомець, ну що ж, цікаво", - подумала Вона. Молодий юнак запропонував познайомитись. Чомусь її це насторожило, хоча здавалось що тут такого. Він був настирливим і бажав знайоства. Їй стало цікаво і все ж Вона погодилась. Перше враження яке справив на неї хлопець було приблизно таким : «Хм…який Він хороший, ніжний і чуйний у своїх висловлюваннях». Їй не терпілось побачити Його фото…адже Вони уявлення не мали хто як виглядає. Не раз Він пропонував обмін фотографіями, але Вона вперто не погоджувалась…Вони чекали один одного з великим нетерпінням в онлайні…Жартували, розмовляли до пізньої ночі. З кожним днем Їй це все більше подобалось, хотілось з Ним зустрітись, та й юнак не був би проти, але, на жаль, вони жили у різних містах…Відбувся обмін фотографіями. «Ммм... а він досить симпатичний», - думала дівчина. Серце було сповнене новими почуттями і мріями. Їй не вірилось, що це й справді відбувається. Що на якомусь звичайному форумі, Вона познайомилась з розумним, романтичним і ще й до того симпатичний юнаком. Але це справді було так…Все чудово було….хоча ні, не чудово. Прикро було те, що вони не зможуть зустрітись, а їй цього хотілось цього найбільше у світі, та й Він, мабуть, був би не проти…Почались дзвінки… Дівчина наважилась і подзвонила перша. Їй було цікаво. Він підняв слухавку, і тут почувся неймовірно приємним для неї чоловічий голос. Говорячи з ним вперше по телефону, Вона сиділа на зручному кріслі, закривала очі і уявляла, який же він насправді в житті, як сміється. Спілкувались годинами, днями, до пізньої ночі….Безлімітки проговорювались, а бажання спілкуватись тільки наростало. Дівчина знала, все це не просто так, їхнє знайомство…не просто так. Він полюбив її, полюбив всім серцем, ніби знав її все своє життя, і ладен на все ради неї. З кожним днем Вона відчувала теплоту і підтримку від нього. Вона любила його неменше. Чекали дзвінка один від одного з нетерпінням великим. Починаючи від слів «Доброго ранку» і закінчуючи «Надобраніч». В її житті сталось щось таке, чого вона сама не знала як пояснити... На тому форумі юнак залишив допис про колишнє кохання, про зраду… «ВСТАВКА». Читала цей допис і не вірила своїм очам. Саме так вона майже завжди промовляла собі в думках, коли їхала в маршрутці і бачила чи то закохану пару, чи то після перегляду наступної мелодрами. Іноді його слова були такими, що здавалось вона слухає саму себе….Він не знав про це…просто не повірив би у таку їхню схожість. Вони знали одним про одного все, у них не було заборонених тем, говорили про все на світі. Він розказав Їй , як на Новорічну Ніч Він загадав зустріти свою другу половинку, а в середині січня вони якраз познайомились. Ця маленька дівчинка вірила у дива і знала, мрії здійснюються. Вона ще раз впевнилась в тому, що їхнє таке знайомство не просто так…. Раз він сказав, що вона найдорожча для нього дівчина, єдина і неповторна, потрібна для нього як повітря. Хотів, щоб саме вона стала матір’ю його дітей. Говорив це серйозно, без жодної насмішки. У серці і душі її так приємно було це чути, адже знала : «Все це не просто так…все що не робиться, робиться на краще». В той час їм хотілось тільки одне – зустрітись……Проте вони ще зовсім юні….абітурієнтка і другокурсник. Він обіцяв їй, що приїде, і вона вірила, вірила і надіялась, що так і буде…..принаймі не втрачатиме зв'язок. Та ось, невідомо звідки і непрохано взявся такий період, коли вони зовсім перестали спілкуватись. На сьомому місяці знайомства через інтернет, вони вже не казали один одному ніжних слів…але не раз Вона хотіла сказати Йому приємне щось, але не говорила….бо знала, що марно…не повірить, а їй стане больно від Його мовчанки. Вона полюбила Його по-справжньому. У нього більше не знаходився час для неї, на телефонні розмови з нею. Він її забував помаленьку. «Але як?? Він же обіцяв! Невже це просто були слова, яким я повірила…?А я ж вірила кожному йому слові, гадала він не той, що кидатиметься словами», - казала Вона собі. За весь час їхнього спілкування ні дня не було, щоб Вона не думала по нього. З таким холодом як він відносився до неї, їй ставало дико неприємно….Бувало й плакала вона: «Як так…..я справді ж повірила Йому, а Він нехтує моїми почуттями і плює на них».Тільки і думала про нього і надіялась що цьому є пояснення. Він тримав її біля серця, робив больно і не відпускав. А вона просто кохала, і прагнула з ним бути щасливою…
Одно слово убивает все… «Не люблю» Все рухнуло.. Все.. 12 лет вместе,и в один вечер ничего нет. Как жить дальше? Как ни в чем небывало? Как объяснить маленькому чуду, которое уже давно сладко спит ,не дождавшись папы, что семьи уже нет. И как ему сказать, что папа любит его, но не любит маму? И сразу вспоминаются все лучшие моменты жизни. Каждое ласковое слово, каждое твое прикосновение, каждое событие. Моменты радости, горя, которые мы делили всегда вместе. Господи, как же становится больно, что этого с тобой больше не будет!!! Как стереть память? Как вырвать этот кусок жизни? А утром ты, как ни в чем не бывало, ты общаешься со мной и со своим сыном. А я ничего не понимая, готовлю вам завтрак, улыбаюсь, шучу ,собираюсь на работу. Как во сне. А в голове одно слово «Не люблю».
Говорят, отношения могут розбиться вдребезги, разлететься на осколки...Могут. Но хуже, когда ты сам разлетаешься на мелкие осколки...Бывает, живешь-живешь, имеешь свои взгляды на жизнь, а приходит время и ты вступаешь в фазу переосмысления, переоценки. И пониаешь, что все уже не так, как ты долго думал. Совсем не так. И приходят в голову новые мысли, новое отношение к миру. Вот тогда-то и разлетаешься на мелкие осколки, формируешься по-новому. Это как кувшин, который разбился и теперь его надо лепить заново. И страшно, когда ты себя не видишь этим целым кувшином, имеешь только много-много глины-строительного материала голове...А жару в огонь поддает самое близкое окружение, которое не разделяет новые взгляды и давит тебя, не дает развиваться. Тогда осколки надолго остаются осколками, а глина высыхает. Нужно уметь пользоваться глиной!!!И не давать ей засохнуть, строить и не теряться. Если твои взгляды не розделяют - это еще не значит, что они неверные. Нет НЕВЕРНЫХ взглядов, есть НЕУВЕРЕННЫЕ взгляды. Это ты шатаешься от одного взгляда к другому, слушаешь и перенимаешь что-то у кого-то, но не имеешь своего. Вот...в голове глина...осколки в сердце...я - строитель.
А давай наперегонки до горки? - предложил он ей, предвкушая победу. - Неа. - отказалась она - Воспитательница сказала не бегать. Попадет потом. - Струсила? Сдаешься? - подначил он ее и засмеялся обидно. - Вот еще. - фыркнула она и рванула с места к горке. Потом они сидели в группе, наказанные, под присмотром нянечки, смотрели в окно как гуляют другие и дулись друг на друга и на воспитательницу. - Говорила тебе - попадет. - бурчала она. - Я бы тебя перегнал обязательно - дулся он - Ты нечестно побежала. Я не приготовился...
Калифорния. 1993год. - Привет, - тихо прошептал он ей на ухо, подойдя сзади. - Разве мы знакомы? – удивилась она. - Тогда давай познакомимся, - он смотрел ей в глаза, смотрел так, что она просто не смогла бы сказать нет и уйти. Он был одним из тех немногих, которые могли заставить утонуть во взгляде мыслей, чувств, эмоций… Он просто дал надежду, позволил вдохнуть, но не дал выдохнуть….
Про любовь
Последние комментарии